стаття вийде в середу в "Рівненському Репортері"

Страйкбол: зброя проти рутини.

На Рівненщині вже більше трьох років діють недержавні воєнізовані формування. Під стінами облдержадміністрації, бійці елітних військових підрозділів з автоматом в руках, розповідали журналістові «Рівненського Репортера» чому і проти кого вони воюють…
До речі, якщо Ви планує прочитати про божевільних фанатиків, які сотнями вбивають мирних мешканців області, то далі можете не старатися. Ця стаття не про насилля і кров, а про Страйкбол – військову, спортивну гру 21 тисячоліття.

Зарніца плюс технічний прогрес
За часів радянського союзу, дуже популярною серед молоді була військово-спортивна гра «Зарніца». Для тих хто не пам’ятає, нагадаю, що відповідальні за допризовну підготовку юнаків раз на рік збирали за містом учнів з декількох шкіл і влаштовували між ними імпровізовану війну. Школярів ділили на команди, поселяли в різних частинах полігону, після чого декілька днів діти змагалися у витривалості, винахідливості та військовій хитрості. Перемагала команда,яка захоплювала ворожий прапор, або вбивала всіх ворогів (умовна смерть, коли з твоєї руки зривали спеціальну пов’язку – авт.).
Нажаль, з розпадом Союзу, «Зарніца» пішла в небуття. Допризовна підготовка перетворилася на додатковий предмет, а військово-польові ігри у школах забули до кращих часів. Так було б і сьогодні, якби з-за кордону до нас не прийшов цікавий та видовищний Страйкбол.
Страйкбол (міжнародна назва AIRSOFT – авт.) це майже та сама «Зарніца», однак грають в неї вже не діти, та й воюють не з наручними пов’язками, а з майже кулеметами, автоматами, гранатами та іншою зброєю.
Родом airsoft з далекого сходу, де після поразки Японії у другій Світовій Війні, країни переможці заборонили азіатам мати власну армію та озброєння. Для того, щоб самураї продовжували розвивати свою військову майстерність без зброї, інженери придумали точні пневматичні копії справжніх автоматів та навіть зробили їх такими ж швидкострільними. Єдина відмінність - муляжі стріляли не кулями, а пластиковими кульками. Так народився Страйкбол - гра, яка з кожним роком набирає все більшої популярності в Україні.
Правила страйкболу дуже прості. Гравці виїжджають на природу (бігати по місту з копією автомата небезпечно через міліцію, в якої зброя справжня – авт.), діляться на команди і починають бавитися у війну. Головними вимогами до учасників є наявність спеціальної зброї, непробивних окулярів та чесності. На відміну від пейнтболу (стріляють краскою – авт.) та лазертагу (стріляють дистанційними хвилями по спеціальному спорядженні, яке фіксує попадання – авт.) у страйкболі немає візуальних ознак попадання кулі, а тому всі грають на чесність.
- Попадання кульки схоже на торкання пальцем і деякі люди роблять вигляд ніби їх не вбили. – Розповідає активний учасник гри Олександр Валюшко. Таких гравців називають «маклаудами» і з ними після першого разу відмовляються грати. Тут головне не перемога, а задоволення від гри.
Зі слів Олександра, воюють по найрізноманітніших сценаріях. В грі можуть відтворювати ведення бою на відкритій місцевості, у лісі чи в місті. Також відпрацьовуються операції по звільненню та захопленню заручників, штурм об’єктів та їх оборона.
Воювати можуть всі охочі, які досягли 18 років, однак суттєвим обмеженням для гравців є вартість екіпіровки. Так, для придбання мінімального і найдешевшого обладнання необхідно витратити близько 115 доларів (зброя – 100$, окуляри - 10$, тисяча кульок – 5$). Для фанатів грошових обмежень взагалі не існує.
- Деякі гравці витрачають декілька тисяч доларів. Вони купують копії найрідкіснішої зброї, справжню військову форму, оптичні приціли, пристрої нічного бачення… - Розповідає Олександр. – Хоча, кількість вкладених коштів не завжди впливає на результат гри. Головне бажання, а перемогти можна і з найдешевшим автоматом.

У Рівному також воюють
Для Рівного страйкбол не новизна, у нас воювали, воюють і будуть воювати… Про це мені розповів досвідчений рівненський страйкболіст Андрій Волошин. З його слів, у місті грає більше сотні чоловік і уже є перша офіційно зареєстрована команда – «10 Легіон». 
- Страйкбол у місті розвивається десь з 2006 року. Тоді з’явилися перші серйозні гравці. – розповідає Андрій. – Сьогодні, більшість з нас збирається щоб відпочити, однак, є у Рівному люди, які відносяться до гри дуже серйозно. Вони вивчають тактику, стратегію, постійно тренуються, набирають в команду професійних військових…
З Андрійович слів, через те, що на початках гра у Рівному була досить примітивною, охочих купувати дороге спорядження заради війни стінка на стінку було небагато. Однак зараз гра змінилася на краще і багато людей один раз спробувавши залишаються дуже надовго.
- Організатори боїв вивчають справжні ситуації, досвід іноземних військових, консультуються у спеціалістів, а потім намагаються створити для команд умови максимально наближені до бойових – Розповідає страйкболіст. – Так, банкір, лікар, чи навіть вихователь дитячого садочка може відчути себе справжнім спецназівцем. Це дуже цікавий досвід.
Для охочих пограти в страйкбол є два шляхи потрапити на поле бою. Перший, знайти серед уже граючих когось хто приведе тебе на полігон і візьме в команду. В такому випадку, тобі можуть і зброю на перші рази позичити і одразу в курс справи введуть.
Другий, завітати на електронну сторінку рівненських страйкболістів (www.airsoft.rovno.ua). Тут можна дізнатися про дату проведення ігор, отримати безкоштовні консультації щодо придбання зброї та спорядження, домовитися про участь у одній із воєн.

Штурм облдержадміністрації
З рівненськими гравцями я розмовляв у неділю біля приміщення обласної державної адміністрації. Мене дуже зацікавили розповіді хлопців про зброю, і я спитав чи можна мені десь побачити один з таких автоматів. Виявилося, що це зовсім не проблема. Один з гравців жив поруч адміністрації і погодився винести свою майже справжню бельгійську автоматичну гвинтівку FN FAL. Через декілька хвилин я діставав з чохла автомат, який на вигляд і вагу повністю відповідав реальній зброї. Хлопці показали мені роботу механізму, а потім запропонували для експерименту постріляти по пустій картонній пачці з-під соку.
Відчуття були просто чудові. Заряджаєш магазин, знімаєш з запобіжника і з п’яти метрів пробиваєш картон одиночними пострілами. Потім переставляєш на вогонь чергою і картонна коробка злітає з бордюру. Найбільше мені сподобався звук моторчика який подає патрони, дуже схожий на вогонь через глушник…
Я, напевне, ще довго бавився б зброєю, якби з облдержадміністрації не вийшов стурбований працівник міліції. Сміливий чоловік, з резиновою палицею і рацією, повільно наближався до нас.
- Нам треба зараз витягнути магазин і покласти зброю в чохол. – сказав власник автомата. – Бо він зараз витягне пістолет, або викличе «Беркут».
Пістолета у міліціонера не було, а от викликати штурмовиків він таки міг. Ми поклали зброю і у міліціонера явно відлягло від душі. Він прискорив крок і за хвилину був біля нас.
Це у Вас що таке? – спитав захисник народу.
Це іграшка, ми журналістові показували. – відповів власник автомата, показуючи кульки і магазин.
Вам, що тут тир? Нам, блін, вже дзвонять і кажуть, що біля адміністрації троє психів розстрілюють дітей з автомата. Йдіть звідси доки «Беркут» не приїхав.
Ми склали зброю в чохол, попрощалися з міліціонером і розійшлися в різні сторони. В маршрутці мене навідала думка: А якби і справді хтось вирішив взяти штурмом приміщення обласної ради? Адже ми без проблем розклали під адміністративною будівлею точну копію автомата, розстріляли пачку з-під соку і лише через п’ять хвилин до нас вийшов озброєний резиновою палкою міліціонер… Цікавий сценарій, тільки дуже не хотілося б, щоб його розігрували не страйкболісти. А то начувайся нехороша влада, справжні автомати є в багатьох ображених громадян…

Роман МАРТИН.